Автор: Микола Іванович Сeмeчкин, кандидат філософських наук, завідувач кафедрою психології Далекосхідного державного університету.
Функціональний підхід дає, мабуть, найбільш простій і ясна відповідь на питання про те, як формуються і змінюються погляди, думки і переконання людей. Цей підхід, або концепцію, утворює цілий ряд теорій, об’єднаних загальною назвою, – функціональні теорії.
Кожна людина по-своєму, індивідуально сприймає і переживає як зовнішні по відношенню до нього, так і внутрішні процеси. У різних людей формуються різні потреби і, отже, їх установки теж розрізняються. Тому один і той же стимул або ситуація впливають на різних людей неоднаково. Найнаочніше це простежується на прикладі комерційної реклами.
За даними фахівців в області масових комунікацій, її ефективність вважається високою і навіть дуже високою, якщо досягає від 1 до 10% цільової аудиторії (Харріс Р., 2001). Все це означає, що інформація, що робить вплив на одних людей, зовсім не діє на інших.
Іншими словами, функціональні теорії стверджують, що люди мають такі установки, які виражають їх потреби і сприяють задоволенню цих потреб. Нові потреби приводять до формування нових установок, зміна потреб приводить до зміни установок.
Всі функції установок можна згрупувати по видах або блоках. Вперше таку класифікацію здійснив Д. Кац (1967), виділивши п’ять основних функцій установок:
- Функція захисту Я.
- ціннісний-експресивна функція (саморепрезентація).
- соціально-регулятивна функція.
- Інструментальна (утилітарна) функція.
- Пізнавальна функція.
1. Функція захисту Я
Вперше в історії психології про механізми Его-захисту заговорила теорія психоаналізу. Самим Зігмундом Фрейдом, і особливо його дочкою Ганною Фрейд, виділено і описано достатньо багато видів психологічних защит (Фрейд А., 1999). Серед них перераховують наступні: невроз, раціоналізація, проекція, заперечення, формування протилежної реакції і т.д.
Найбільш типовим прикладом механізму захисту Я служить раціоналізація: людина, спонукувана яким-небудь ірраціональним, несвідомим імпульсом, здійснює вчинок, але знаходить для нього цілком раціональне пояснення.
Як правило, той ірраціональний імпульс, який мотивує людину для здійснення тих або інших дій, виходить з негативних ваблень і відчуттів людини – заздрості, злості, ненависті, відчуття своєї неповноцінності, нікчемності і т.д. Але в самоатрибуції індивіда мотивація його дій набуває благородного, навіть більше – піднесений сенс.
Сама людина пояснює свої дії виключно добрими намірами: він поступив так в ім’я добра, справедливості, кращих міркувань.